Дійсні члени (академіки)

Народився 26 червня 1961 р. у м. Києві. У 1983 р. закінчив факультет міжнародних відносин і міжнародного права (відділення міжнародного права) Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка (нині – Київський національний університет імені Тараса Шевченка). У 1983–1990 рр. працював в Інституті держави і права ім. В. М. Корецького НАН України: стажист-дослідник, молодший науковий співробітник, науковий співробітник. З 1990 р. – в Апараті Верховної Ради України: старший консультант, головний консультант, завідувач сектору, заступник завідувача юридичного відділу, заступник керівника Юридичного управління. У 1998–2002 рр. – радник Голови Верховної Ради України. У 2002 р. – липні 2013 р. очолював Інститут законодавства Верховної Ради України (у 2002–2009 рр. одночасно обіймав посаду віце-президента – керівника Київського регіонального центру Національної академії правових наук України). У липні 2013 р. – березні 2014 р. був членом Центральної виборчої комісії. З квітня 2014 р. по грудень 2019 р. – директор Інституту законодавства Верховної Ради України. З грудня 2019 р. – народний депутат України, заступник Голови комітету Верховної Ради з питань міжнародного співробітництва та міжпарламентських зв’язків. У грудні 2019 р. також обраний парламентом Головою національної комісії з радіаційного захисту населення України.

У 1987 р. захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук на тему: «Політико-правові ідеї Т. Шевченка та І. Франка у сучасній ідеологічній боротьбі» (спеціальність 12.00.01), у 1993 р. – дисертацію на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук на тему: «Політико-правові ідеї М. Грушевського і проблеми сучасної розбудови Української держави» (спеціальність 12.00.01). Вчене звання професора присвоєно у 1999 р. Обраний у 1993 р. членом-кореспондентом, а у 2000 р. – дійсним членом (академіком) Академії правових наук України (нині – Національна академія правових наук України). З 2006 р. – член-кореспондент, а з 2018 р. – дійсний член (академік) Національної академії наук України.

Основні напрями наукової діяльності – історія держави і права, історія політичних і правових учень, конституційне право, міжнародне право. Опублікував понад 400 наукових та навчально-методичних праць, серед них, зокрема: «Українська ідея» М. Грушевського: історія і сучасність» (1992), «Сто днів» Центральної Ради» (1993), «Держава і право України. 1917-1920» (1997), «Історія держави і права України. Академічний курс: у 2-х т.» (у співавт., 2000), «Конституція Автономної Республіки Крим: проблеми прийняття, затвердження, реалізації» (2001), «Науково-правові засади законодавчого процесу в Україні: питання теорії і практики» (у співавт., 2005), «Законотворчий процес зарубіжних країн» (у співавт., 2006), «Питання парламентського права в актах Конституційного Суду України» (у співавт., 2007), «Загальна теорія держави і права: основні поняття, категорії, правові конструкції та наукові концепції» (у співавт., 2008), «Порівняльне правознавство (правові системи світу)» (у співавт., 2008), «Моніторинг ефективності законодавства: мета, критерії, реальність» (у співавт., 2009), «По лінії всеукраїнських інтересів (корені і досвід української державності)» (2010), «Автономна Республіка Крим: проблеми правового статусу» (2012), «Європейські правові стандарти та їх імплементація в українське законодавство» (у співавт., 2013), «Правова доктрина України: у 5 т. Т.1: Загальнотеоретична та історична юриспруденція» (у співавт., 2013 (укр.), 2015 (англ.), «Європейські стандарти законотворчої діяльності» (2014), «Вступ до європейського парламентського права» (у співавт., 2015), «Законодавче забезпечення депутатської діяльності: міжнародно-правові стандарти та зарубіжний досвід» (у співавт., 2015), «Досвід децентралізації у країнах Європи» (2015), «Довідник з практичного конституціоналізму» (у співавт., 2015), «Моніторинг колізій і прогалин у законодавстві України» (у співавт., 2016), «Парламентська коаліція: вітчизняний досвід та європейська практика» (у співавт., 2016), «Європейські правові стандарти та їх імплементація в українське законодавство» (у співавт., 2016), «Велика українська юридична енциклопедія: у 20 т. Т.1: «Історія держави і права України» (у співавт., 2016), Т.3: «Загальна теорія права» (у співавт., 2017), «Ефективність законодавства України (питання моніторингу колізій)» (у співавт., 2017), «Національна безпека: моніторинг реалізації законодавства України» (у співавт. 2018), «Поєднуючи зусилля учасників законотворення: досвід Інституту законодавства Верховної Ради України» (у співавт., 2019), «Раціональне законотворення: сучасна парадигма, орієнтири та домінанти» (у співавт., 2019), «Стандарти добробуту громадян: міжнародний досвід» (у співавт., 2020), «Путівник по законодавству України» (у співавт., 2020), « Досвід у регулюванні збройних конфліктів: міжнародно-правові документи і коментарі» (у співавт., 2021), «Цифрова Україна: конституційно-правова модель» (у співавт., 2021), «Визволення або народження держави (нотатки самовидця)» (2022), «Сучасні проблеми менеджменту соціально-економічних систем в контексті глобалізації» (у співавт. англ., 2023).

Ініціатор та науковий керівник ряду наукових проєктів, що здобули широке визнання, зокрема: «Законодавче забезпечення пріоритетних сфер суспільних відносин», «Із першоджерел» (актуальні питання Української революції 1917–1921 рр. в контексті нереалізованих державотворчих проектів), «Правова наука та законодавча практика», «Бюлетень моніторингу законодавства України». Брав участь у розробці Акта проголошення незалежності України, проектів Конституції України та Конституції АР Крим, концепцій та стратегій розвитку національного законодавства, численних законопроектів. Був членом конституційних комісій, різних правових інституцій загальнодержавного рівня. Нині член Комісії з питань правової реформи, а також Комісії державних нагород та геральдики при Президентові України.

Член Президії Національної академії наук України та колегії Міністерства освіти і науки України, був членом Атестаційної колегії МОН та Президії ВАК України. У 2004-2012 р. належав до української національної групи Постійної Палати Міжнародного Третейського Суду (м. Гаага).

Тривалий час очолював спеціалізовану вчену раду Д 26.867.01 в Інституті законодавства Верховної Ради України, входив до спеціалізованої вченої ради Д 41.086.01 у Національному університеті «Одеська юридична академія».

Голова Наглядової Ради Національного Інституту хірургії та трансплантологіїї ім. О. О. Шалімова НАМН України, член наглядових рад Київського національного торговельно-економічного університету, Національної академії внутрішніх справ, Донецького юридичного інституту МВС України.

Голова редакційної колегії журналу «Юридична Україна», член редакційних колегій часописів «Слово Національної школи суддів України», «Університетські наукові записки Хмельницького університету управління та права», видань «Юридичний вісник» та «Розумовські зустрічі».

Заслужений юрист України (2004). Нагороджений орденами «За заслуги» III та ІІ ступенів (2010, 2016). Відзначений почесними грамотами Верховної Ради України (2011) та Кабінету Міністрів України (2004). Лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки (2002), премій ім. М. С. Грушевського (1991), ім. М. П. Василенка (2003) та ім. М. Костомарова (2014) НАН України. Почесний доктор Ужгородського національного університету, почесний професор Національної академії внутрішніх справ України.